+38 (093) 888 55 69

Мова:

Kiot: «Графіті для мене – це дивне хобі, яке наділяє свого носія рядом корисних навичок»

Українське графіті існує майже чверть століття і вже змінилось 4 покоління графіті райтерів. Спілкуючись з молодою генерацією ми звернули увагу, що багато з них мало що знають про історію українського графіті та про людей, які в свій час дали поштовх цій субкультурі. Саме тому ми вирішили зробити серію інтерв’ю із визначальними, на наш погляд, особистостями у царині українського графіті. Адже, той хто не знаэ своєї історії – не має майбутнього.

Перший з ким ми вирішили поспілкуватись – людина, яка не потребує особливого представлення. Саша Kiot – відома особистість не тільки в Києві чи Україні, а й далеко за її межами. Він стояв у витоків української графіті сцени (і не тільки) і є людиною, що на початку 2000-х зробила чи не найбільше для поширення графіті в маси. Про його перші кроки у графіті, погляд на сучасну графіті сцену і райтерів та про його нові проекти та напрацювання читайте далі!

GARAGE CANSHOP: Привіт! Розкажи як ти прийшов до малювання графіті? Про свої перші кроки, нікнейми, команди тощо.

KIOT: Привіт! Нічого особливого, просто зацікавився комплексно молодіжними субкультурами , як і багато хто наприкінці 90-х років: в масову культуру активно надходили все нові і нові способи себе зайняти. Графіті в формі субкультури з часом все більше приваблювало та захоплювало своєю анонімністю авторства та секретністю дискурсу. В решті решт складність суспільних відносин щодо графіті взяла верх над іншими вподобаннями.

– PSiA krew чи PSKR доволі знакова команда не тільки для райтерів 2000-х років, а й для декого з нового покоління, розкажи як ви починали і чому ви почали писати разом саме таким складом?

– Пся крев – команда Лодека, в яку я попав в комплекті з URA, який був і лишається для мене взірцем для наслідування щодо графіті та якого я вважаю зразковим графіті виконавцем. З моменту прийняття нас до PSKR я додав собі у наставники і Лодека. Все що можна найкращого описати як наш командний продукт – насамперед заслуга цих двох людей. Все найкраще, що можна віднести до мого власного доробку – результат їх впливу на мене. Більше я не скажу нічого про PSKR, нехай це залишиться таємницею. 🙂

– Що ти думаєш про сучасну українську графіті сцену та нове покоління райтерів?

– Графіті – анонімна за авторством (для більшості людей) форма суспільної комунікаціії. Сцена – поняття умовне, бо різні групи, що ми до неї уявно приписуємо, мають доволі широкий спектр мотивацій для своєї діяльності. Сучасна молодь має справу вже з інституціалізованими здебільшого формами графіті. Але не зовсім такими чистими, як критичний, протестний чи просто інтеллектуальний стріт арт чи безкомпромісний та відверто девіантний бомбінг, які ми можемо зустріти в західних країнах. Через постіне зростання темпів обміну інформацією, сучасна молодь включаючись до локальної графіті сцени, вже не має змоги саме винайти для себе унікальний мотиваційний комплект та, як наслідок, “стайл”. Це знецінює в багатьох аспектах локальну сцену, натомість дає змогу включатись до світового процесу. Сучасна сцена вже більше схожа на реаліті -шоу, де учасники змагаються між собою у співах, виконуючи при цьому пісні зірок поп-естради. Сучасна сцена мені імпонує необхідністю визнати свою вторинність як художника, а отже можливістю раціонального підходу внаслідок осмислення амбіцій.

– Хотів би їм передати якийсь меседж чи пораду?

– Я б порадив усім ентузіастам від графіті субкультури осмислити свою діяльність принаймні для себе. Усвідомити себе як анонімного але суб’єкта масової комунікації та відходити від формалізму у творчому підході. Говорячи простіше – усвідомити об’єктивну абсурдність своєї діяльності та починати саме з цього.

– Для тебе графіті це кількість чи якість? Я маю на увазі: allcity bombing чи повимальовувати кусок кілька днів на ХОФі? Чи можливо ти маєш якесь своє філософське обгрунтування графіті? Я точно знаю, що маєш! 😉 

– Графіті для мене це дивне хобі, яке натомість приймаючи форму дисципліни в субкультурі, наділяє свого носія рядом корисних навичок. Особистість, що має соціальну природу як відомо, реалізується через заперечення власної суспільності у формі анонімної участі в груповій комунікації. Це дає можливість поглянути поверх буденності, що позитивно відбивається на самоусвідомленні, як на мене.

– Є якийсь сенс у малюванні графіті?

– Сенс є у всьому що ми здатні осмислити. Весь соціальний інститут “графіті”- це безліч підходів до відомого нам результату. Навіть у вигляді свідомої абсурдистської пропаганди, це все ще доцільна діяльність людини. А отже і сенсу в неї не забереш. 🙂

– Розкажи якусь цікаву графіті байку зі свого життя?

– Один раз двоє моїх друзив з району вирішили зайнятись графіті і за пару вечорів дуже щільно покрили площини нейберхуду трафаретами, тегами і стікерами, що несли в собі наступний меседж: “жизнь- дерьмо, мы все умрем”. Але зустрівшись з негативною оцінкою багатьох оточуючих та переосмисливши свій месседж, вони, за їх словами, відчули сором за вдіяне і протягом наступних двох ночей ліквідували повністю та безслідно весь свій здобуток. 🙂 Це чи не єдиний приклад відповідального ставлення до своєї діяльності в такій справі як графіті, яке зазвичай захищає автора анонімністю…

– Назви кілька улюблених українських райтерів чи команд.

– ЕTC

– Пам’ятаю як років із 8-10 тому назад ти розповідав про мерч когось із французів (здається Inxs) “Graffiti Ruined My Life”. Мені тоді дуже сподобався цей меседж. 🙂 Знаю чимало людей які саме так і думають. А питання моє наступне: з висоти сьогоднішнього польоту графіті “зруйнувало” твоє життя, чи може навпаки надало тобі якийсь поштовх у творчості?

– Я вважаю що ніщо не здатне зруйнувати життя людині, окрім смерті. Питання складності ситуації  – насамперед питання відношення до неї. Мерч дуже дотепний тим, що апелює до романтизованого сприйняття графіті, дає нам змогу помислити його із дитячою неопосередкованістю. При цьому якщо присвятити трошки уваги аналізу означеної в слогані позиції, то легко зрозуміємо що нікому, хто по своїй волі став, був чи лишається апологетом чи просто любителем графіті, таке руйнування не загрожує насправді.

– Нажаль для багатьох райтерів, особливо старої школи, ти сьогодні не так часто малюєш, як хотілося б. Читав нещодавно інтерв’ю Msone, де на питання, з ким би він хотів помалювати, він відповів: “з Кіотом”. Ти напевно і не бачив це інтерв’ю. 😉 Але питання не в тому. Розкажи про свої проекти, чим зараз займаєшся, плани на майбутнє?

– Інтерв’ю не бачив, дякую, приємно. 🙂 Для себе я визначив сферою моїх інтересів більш широке розуміння масової комунікації. Таким чином графіті для мене стало певним чином школою, але певним чином і інструментом перетвореня світу навколо мене. Наразі я вже кілька років поспіль намагаюсь розбудувати нашу невеличку шовкодрукарську майстерню, яка була створена як відкрита платформа для навчання та експериментів у галузі. Отже чекаємо на всіх бажаючих до творчої кооперації!

– Може хочеш щось додати про що ми не говорили чи передати привіти?

– “Мама, передаю тебе большой-огромний прівєт! Єслі мєня закроют, ти мєня нє грєй, меня мєнти нагрєют… Ха-ха-ха”(с) Metrostroy clan