+38 (093) 888 55 69

Мова:

Dazer: «Моя творчість була пов’язана з бажанням довести, що графіті — це скоріше Панк-рок і Хеві метал, аніж Хіп-хоп»

Продовжуючи нашу серію інтерв’ю зі знаковими особистостями українського графіті, ми зустрілися і поспілкувалися з DAZERом. DAZER – це людина, яка стояла біля витоків київського графіті на початку 90-х, член легендарної команди CBKGB і засновник IK (Ingenious Kids).

Garage Canshop: Привіт. Розкажи як і чому ти почав малювати графіті?

Dazer: Привіт! Для мене це було, як альтернативним, паралельним засобом самовираження. Я вчився в художній школі, і графіті було одним із способів проявити себе.

— Розкажи про київську графіті сцену 90-х років.

— Ой, це було дуже весело. 🙂 Було кілька художників одинаків типу Тупікіна,.. хто там ще ?! – MSM? (сміється) І були команди. Joint crew, які потім переформатувались в KGB і CBK, членом якої я був. На початку 90-х я переїхав з Москви у Київ задля навчання. Тут я познайомився з Васіком і Маском. Васік був родом із західноукраїнського міста Луцька, і часто їздив до Польщі, де на той час рух графіті був більш розвиненим ніж в Україні. А Mask довгий час жив в Бельгії, і він теж не з чуток був знайомий з графіті. Отже, ми стали малювати разом і створили команду CBK (Cartoon Brothers Kids).

Паралельно в той час в Києві вже досить активно малювали хлопці з KGB. Ну і нам стало тісно в одному місті (сміється), і наші інтереси стали перетинатися так чи інакше. Спочатку це було на стінах. При тому, що була величезна кількість незайманих стін, ми чомусь стикалися на якійсь одній, як правило найкращій, кросили графіті і поливали один одного… лайном. 🙂 Потім познайомилися, порозумілися і зрозуміли, що це потрібно робити спільно і бажано в промислових масштабах. Надалі наші команди злилися в одну – CBKGB!

— Коли ми познайомилися у тебе був пунктик, що графіті потрібно малювати на поїздах. Чим крутіше було малювати на потягах і чи не змінив ти з часом свої погляди?

— Так, безумовно крутіше і веселіше було малювати на поїздах. По-перше це рухомий склад, а з графіті – рухомий малюнок, який побачать набагато більше людей ніж, наприклад, на стіні. По друге – сам процес. Потрапляєш в депо або відстійник і це особливі відчуття, які можна зрозуміти, тільки побувавши там пізно вночі, з повним рюкзаком фарби. І по-третє, – матеріал на який наносиш графіті. Метал і скло, на ці поверхні просто відмінно лягає будь-яка фарба, це також передбачає, що буде менше її витрата. Тобто багато плюсів.

— Як ти поставишся, якщо твій син почне малювати графіті?

— Я думаю, що я буду радий. Але при цьому я обов’язково проведу йому певний інструкатаж. Тому що малювати графіті, в принципі, це досить прикольно і допомагає знайти себе, але також це досить небезпечне хобі. І у мене, як у батька та ґрафіті райтера з досвідом будуть деякі побоювання. Але я ніколи не буду цьому перешкоджати або забороняти. Напевно швидше скорегую.

— Підете разом на потяги? 🙂

— Думаю так.

— Тобто, поведеш вночі, покашеш, що і як?

— Так!

— Багато разів менти брали за графіті?

— Так, було діло. (сміється).

— Ну, раз, два?

— Більше! Кілька разів було, скажімо так…

— Маєш бажання розказати?

— Був епізод, коли ми зробили два холкара у Фастові (великий залізничний вузол в Київській області – GC), і потім мене знайшли в Києві по записній книжці, яку я загубив по дорозі додому. Мені довелося цю бочку дьогтю з’їсти по повній.

— А якусь позитивну графіті історію пам’ятаєш?

— Мені запам’ятався один епізод, коли ми в складі з десятьох людей прогулюючись, спускалися вниз по вулиці Гончара і просто все на своєму шляху знищували: машини, вітрини, стіни. Це тривало всього напевно хвилин 15, але вся вулиця на ранок була “присвячена” нам. Відчуття були дуже круті.

— Так, начебто навіть залишилося відео з цієї прогулянки.

— Мабуть.

— Чим ти зараз займаєшся по життю?

— Я практикуючий архітектор, у мене своя компанія. Ми проектуємо будь-якого плану речі. У мене дві ліцензії містобудівна і об’ємного проектування. Я архітектор, якщо узагальнити. 🙂 Графіті періодично теж малюю, у міру того, як з’являється вільний час. Але його, на жаль останнім часом, буває не так багато, як хотілося б.

— Раніше, коли графіті було мало, ми відчували якийсь дефіцит його. Те що ти сьогодні бачиш на вулицях, тебе, як архітектора не дратує?

— Ні. Якщо порівнювати з тими ж 90-ми і початком 2000-х, то у мене є відчуття, що дуже сильно впала якість графіті, і вона не просто впала, а відбулося зниження стандарту і це перетворилося на щось накшталт  особливості наших графіті художників. Тобто: примітивізм, не акуратні лінії, відсутнє стеження за силуетом, за формою, найчастіше за змістом. І це наразі зведено до абсолютної норми, і через це стає трохи сумно. Тому що для звичайного обивателя, це якби на межі з некомпетентністю і можна навіть сказати, асоціюється з розведенням бруду на стіні.

Кількість мене не бентежить. Хотілося б, що б трохи підвищувалася якість того ж тега, тому що це каліграфічна одиниця. Ти прикутуєш до себе увагу, і твій тег має нести повагу, він повинен бути естетично хоча б якимсь. А у нас є дуже багато незакінчених, я б сказав, безвідповідальних робіт. Метушня. І такого багато. З приводу кількості, то чим більше – тим краще, чим більше розміри – тим краще, чим в менш доступних місцях – тим крутіше! Але хотілося б що б це все було більш з любов’ю зроблено, напевно.

— Ну ти напевно не в курсі, зараз в графіті є такі новомодні течії, філософія яких полягає в тому, що чим гірше – тим крутіше. І Київ у цьому плані не пасе задніх.

— Я не розумію цього. Для мене образотворче мистецтво, будь то графіті, будь то що б там не було – це все одно образотворче мистецтво. Воно повинно бути зроблено з певним пієтетом і повагою до місця де ти це робиш, та з старанням і повагою до самого себе, в першу чергу. Поперше, це акт прояви мистецтва, як для мене.

— Тобто графіті – це мистецтво?

— Безумовно.

— Коли ходиш вулицями, до сих пір читаєш теги?

— Так. Не можу відучити себе це робити 🙂 Не завжди промовляю про себе, але читаю все.

— Можеш когось виділити?

— ETC – королі! Також часто бачу Nam2, Janpier, Шум.

— Графіті це Хіп-хоп?

— Ні. Я присвятив дуже багато часу для того що б показати що це не так. І взагалі, моя творчість, частково, була пов’язана з бажанням довести, що графіті це скоріше Панк-рок та Хеві метал, а не Хіп-хоп. Але в принципі, вважаю що не варто графіті прив’язувати до будь-якого музичного напряму.

— Хотів би передати якийсь послання молодим графіті райтерам?

— Продовжуйте це робити якомога довше, не стійте на місці і вдосконалюйте свої стилі.

Читайте також:

Waone: «Я не бачив більш несприятливих умов для графіті ніж в Україні»

Aec: «Нелегальне графіті справило на мене незабутнє враження і дало зрозуміти що таке творча свобода і незалежність»

Kiot: «Графіті для мене – це дивне хобі, яке наділяє свого носія рядом корисних навичок»